Боратинська сільська рада

об’єднана громада Луцького району Волинської області

Віталій Гнатюк: «Туризм став справою усього мого життя»

11.11.2019

Віталій Гнатюк

«Наші орієнтувальники – переможці Всеукраїнських змагань», «Боратинські школярі здобули перемогу на Чемпіонаті України зі спортивного орієнтування», «Туристи громади виходять на міжнародний рівень»… Мало не щодня сайт громади та сторінки у соцмережах майоріють подібними заголовками. За успіхами спортсменів – нелегка та філігранна робота наставників.

Віталій Гнатюк – один з найдосвідченіших тренерів громади, який присвятив туристсько-спортивній роботі понад 40 років життя.  36 з них працює методистом у Волинському обласному центрі національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді Волинської обласної ради. За цей час він виховав сотні спортсменів, ставши наставником для кількох поколінь туристів. Віталій Дмитрович – мандрівник з досвідом, свого часу із туристськими походами він побував у багатьох регіонах земної кулі – Карелія, Крим, Карпати, Кавказ, Кольський півострів, Урал, Карелія, Алтай, Далекий Схід, Саяни, обходив з вихованцями майже всю Волинь. Йому є що розказати і сьогодні він залюбки ділиться з нами досвідом та розповідає про свою любов до туризму. 

Віталію Дмитровичу, як ви прийшли у туризм та чому обрали саме цей вид спорту?

Якісь епізодичні моменти були ще у школі. Пригадую як досить активно до туристської роботи нас залучав вчитель фізкультури Боратинської школи Модест Шевчук. При підготовці до районних туристичних змагань він запрошував до нас на тренування свого друга В’ячеслава Гайду з Маяків, який на той час був дуже відомим у туристському середовищі області.

Вже згодом я відчув, що це по-справжньому моє. Точкою відліку моєї професійної спортивної кар’єри можна вважати 1978 р. Саме тоді під час виробничої практики у Харкові я почав відвідувати туристську секцію та серйозно зайнявся цим видом спорту.

За роки своєї тренерської кар’єри ви виховали сотні спортсменів. Ваші гуртківці – переможці чемпіонатів різних рівнів, престижних Всеукраїнських та міжнародних змагань. У чому секрет успіху?

Якоїсь конкретної формули успіху не існує. Можу сказати, що головне – це бажання та любов до своєї справи. Недарма кажуть: «Роби те, що любиш. Люби те, що робиш». Я працював з різними дітьми – в одних бачив величезний потенціал, але вони не були зацікавлені серйозно займатися туризмом. Тоді як інші, менш здібні вихованці, після наполегливої роботи, демонстрували хороші результати, бо по-справжньому «горіли» цим. До чого я веду: технічні або спортивні навички – річ другорядна, до того ж їх можна опанувати. Моє першочергове завдання як тренера полягає у тому, щоб змотивувати дітей і дати їм можливість повірити в себе.

Сьогодні  спортивний туризм та спортивне орієнтування – одні з наймасовіших видів спорту у нашій громаді. Як ви думаєте, чому вони стали такими популярними?

Цьому є кілька пояснень. По-перше, все залежить від людей, які займаються цим і працюють на місцях. Я маю на увазі тренерів. У нас прекрасна тренерська команда – Володимир Казаков з Променя, Олег Черчик з Баєва, також хочеться згадати сім’ю Ярослава та Світлани Черняків з Боратина. Ці люди – справжні фанати своєї справи, тож докладають максимум зусиль, аби популяризувати спортивний туризм та орієнтування у нашій громаді. Дуже потужно нашу команду підтримує сільська рада на чолі з головою Сергієм Яручиком і це дуже приємно.

По-друге, у нас є певні традиції у цьому плані. Туризм на теренах Боратинської громади почав культивуватися досить давно. Свого часу цю справу розпочав Микола Калиш, який і донині приймає активну участь в організації та проведенні змагань. Сьогодні ми працюємо з дітьми своїх колишніх вихованців, тому можемо говорити про своєрідні туристські «династії». Та найважливіше – змінився менталітет. До прикладу, якщо раніше людину з рюкзаком (спортсмена) вважали дивакуватою, то сьогодні це цілком нормальне явище. Люди почали мислити інакше, сучасне покоління дбає про власне здоров’я та займається спортом. Це стало своєрідним трендом, що не може не тішити.

Останнім часом все більш популярними стають терміни «діджиталізація спорту», «кібер-змагання». Зважаючи на такий стрімкий розвиток цифрових технологій, чи є взагалі майбутнє у такого виду спорту як орієнтування? Яка ймовірність того, що звичайне орієнтування у лісі невдовзі замінить онлайн-гра?

Як на мене, діджиталізація у спорті – процес неминучий, який розвивається дуже швидко. До прикладу, спортивне орієнтування також не пасе задніх у цьому відношенні. В орієнтуванні вже давно забули як відзначати контрольні пункти олівцем, все рідше використовується компостер, на зміну цьому прийшла електронна відмітка. Еволюціонує абсолютно все, починаючи від технологій і закінчуючи спорядженням. 

Я з повагою ставлюся до кіберспорту, адже це також різновид спортивної активності, в якій гравці розвивають і розумові, і фізичні навички. Вже сьогодні існує чимало комп’ютерних ігор на спортивну тематику, однак, переконаний, що вони не зможуть витіснити реальний спорт. Усе тому, що віртуальна реальність ніколи не замінить реальні емоції та «живе» спілкування. Тому у туризму та орієнтування однозначно є майбутнє.

Спортивний туризм  не лише співзвучний, але й тісно пов’язаний із пізнавальним туризмом. Які можливості у цьому плані має наша громада? Чи є у нас шанс стати не лише туристським, а й туристичним центром?

Взагалі поняття «туризм» доволі складне й багатогранне. Ця категорія об’єднує у собі одразу кілька трактувань. Ми можемо вживати слово «туризм», говорячи про вид спорту (спортивний туризм), а також для позначення пізнавальної діяльності, тобто туризму у звичному сенсі цього слова. Ця тема для мене дуже близька, адже окрім тренерської діяльності, я досить активно займаюся вивченням історії та краєзнавчими дослідженнями. Це одне із моїх захоплень. До речі, в дитинстві я мріяв стати археологом.

Якщо говорити про розвиток пізнавального туризму, то тут наша територія має просто колосальні можливості. Боратинська громада – справжній історичний клондайк. На території кожного населеного пункту зосереджено безліч історико-культурних пам’яток різного часу. Доповнюють цю картину унікальні ландшафти та мальовнича природа. Боратинська громада має усі шанси стати однією з туристичних принад Волині, якщо все це правильно організувати. Вважаю, що на часі – створення у громаді культурно-краєзнавчого центру.

Яке ще маєте хобі, окрім краєзнавства?

Хотів би сказати, що моє хобі немає відношення до професійної діяльності, але воно так чи інакше пов’язане з туризмом. Вже тривалий час займаюся колекціонуванням значків, звісно ж, туристських. Моя колекція нараховує кілька сотень екземплярів, деякі вже стали справжнім раритетом. Спонукало мене до цього бажання закарбувати історію у вигляді спортивних значків. Це сьогодні вони майже всі однотипні, кружечки різної форми, а колись кожен був, наче витвір мистецтва…

Віталію Дмитровичу, про що мрієте? Що би ви назвали апогеєм своєї спортивної, тренерської кар’єри?

Вважаю, що в якості спортсмена я себе повністю реалізував. Продовжую виступати на різноманітних змаганнях, але роблю це для задоволення. Якихось особистих амбіцій немає. Моя мрія як тренера… Кількість завойованих медалей, першість на Чемпіонатах – усе це важливе, але не головне. Найбільше тішуся, коли бачу вогник та азарт в очах своїх вихованців, коли разом із старшим братом або сестрою на заняття приходять і молодші діти. Тоді розумію, що роблю все правильно і роки, віддані професії пройшли недарма.

Ольга Цуз

Covid 19
графік руху
графік прийому лікарів
КП Боратин
ютуб
приєднуйтесь до нас фейсбук

АРХІВ НОВИН